Нещодавно глобальне аналітичне агентство QS Quacquarelli Symonds оприлюднило рейтинги за спеціальностями найкращих університетів світу 2021 року – QS World University Rankings by Subject 2021, в який увійшли 1452 ЗВО світу, зокрема чотири з України. Серед українських вишів, Національний університет «Львівська політехніка» посів найвищу позицію: в рейтингу 101–150 кращих університетів світу з інженерних спеціальностей в галузі нафти і газу.
У чому секрет успіху політехніків, розповів кандидат технічних наук, заслужений працівник освіти України, нагороджений відзнакою МОН України «За наукові та освітні досягнення», академік Української нафтогазової академії, професор кафедри хімічної технології переробки нафти та газу Петро Іванович Топільницький.
Кафедра хімічної технології переробки нафти та газу має майже столітню історію, яка офіційно розпочалася у 1924 році – дата заснування кафедри. Однак нафту в університеті почали досліджувати ще у кінці ХІХ століття. За цей час було опубліковано 9 підручників, понад 30 навчальних посібників, 16 монографій, 15 словників, каталогів та довідників і більше 2500 наукових статей, одержано понад 200 авторських свідоцтв і патентів.
«У 50-ті роки минулого століття розробили процес одержання ацетилену з метану. Це дуже складний процес. На кафедрі запатентували методику, яку запровадили згодом у виробництві близько 10 країн світу. Тоді це було дуже велике досягнення. Кажуть, що корпус Інституту хімії був частково збудований за гроші, які одержали за продаж ліцензій з цього патенту», – розповідає професор Петро Топільницький.
До речі, група під керівництвом професора Топільницького розробила близько 50 технічних умов на різні нафтопродукти. Адже, щоб виготовити будь-який нафтопродукт, необхідно мати технічні умови.
«Цінність нафти визначається кількістю бензину та дизельного палива, які можна з неї одержати. Якщо в ній багато цих нафтопродуктів – це чудова нафта. В Україні, крім такої благородної нафти, яка на сході та заході країни, є ще потужні родовища, якими мало займаються. Для прикладу, у Полтавській області є Яблунівське родовище. Запаси нафти становлять там приблизно 50 млн тонн. А це 20 – 30 років видобутку. Ця нафта має високий вміст сірки, вона є високосмолиста та високов’язка. Тому є чимало проблем із її видобутком і переробкою», – каже Петро Топільницький.
Найбільше професор гордиться дослідженням і впровадженням у виробництво деемульгаторів, інгібіторів корозії та нейтралізаторів, які зменшують корозійний вплив кислих сполук, які утворюються при гідролізі солей, що є в нафті, на обладнання нафтопереробних заводів. Цим напрямком він займається вже понад 25 років.
«Коли нафту видобувають, вона містить розчинену воду, механічні домішки, гази, розчинені солі. Якщо від нафти механічні домішки відділяють без проблем, то вода не хоче так просто відділятися від нафти. Ця емульсія може стояти роками. На вигляд буде ніби гарна чорна нафта, а насправді в ній 20 – 30 % води. Деемульгатор, який я розробив, уже багато років застосовують на ринку України», – зазначає вчений.
На думку Петра Івановича Топільницького, їхню кафедру було так високо оцінено у світовому рейтингу через ряд об’єктивних причин.
«Коли ми дізналися результати рейтингу, відверто кажучи, у нас дехто засумнівався, чи не помилилися аналітики? Та я уважно прочитав критерії рейтингу. Справді, ми не просто так в ньому опинилися. QS Quacquarelli Symonds використали чотири критерії. У першу чергу – це академічна репутація, на основі результатів опитування понад 100 тис. учених, викладачів і керівників ЗВО. Далі мова йде про репутацію серед роботодавців, на основі результатів опитування понад 50 тис. представників різних компаній. Наступний критерій – це кількість цитувань на одну публікацію. А останній критерій – це показник індексу Хірша, який відображає наукову продуктивність і впливовість наукових досліджень за даними міжнародної наукометричної платформи Scopus. У всіх цих критеріях у нас дуже високі показники», – розповідає Петро Топільницький.
Кафедру закінчили понад шість тисяч випускників. Свого часу вона була дуже популярна серед іноземців – їх підготовлено понад 600.
«Тому чимало випускників нашої кафедри отримали керівні посади директорів та провідних інженерів на нафтогазових підприємствах і заводах не лише України чи країн колишнього Радянського Союзу, але й багатьох інших держав. Така популярність і стала одним із ключових чинників, чому так багато людей проголосували за нашу кафедру. Так багато людей позитивно відзначило нашу кафедру, оскільки вони тут навчалися або ж мали співпрацю з нашими випускниками», – зазначає Петро Топільницький.
Хоч зараз кафедра хімічної технології переробки нафти та газу невелика за кількістю викладацького складу, але натомість дуже продуктивна. Протягом 20 років вона в першій п’ятірці серед спеціальностей Політехніки.
Незважаючи на те, що в Україні зараз працює шість газопереробних заводів, лише один нафтопереробний та 6 заводів, які випускають оливи та мастила, випускники нашої кафедри є дуже затребувані. Адже спеціалісти, які знають, як зробити бензин, дизпаливо, оливи, пластичні мастила кращими – завжди потрібні.
«Я вже близько 45 років працюю в цій галузі. І постійно говорять, що нафта закінчується. Але повсякчас відкривають нові родовища. Також запроваджують нові технології, які дозволяють видобувати нафту у важкодоступних місцях. На мою думку, на найближчі 50 років альтернативи нафті немає. Навіть, щоб виготовити біопаливо, то треба спалити дуже багато звичайного нафтового палива. Оскільки потрібно підготувати ділянку, посадити там ріпак, який треба обробляти і потім зібрати. Далі з нього треба одержати насіння, перевезти його автотранспортом на завод і провести хімічний синтез, щоб отримати біопаливо. Тобто біопаливо екологічне лише як кінцевий продукт, але, щоб його створити, витрачається дуже багато інших видів енергії», – зазначає Петро Топільницький.